Радіонівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

   





Архівні матеріали

Пішов на фронт 17 річним.

Лимарь Анатолій Павлович народився 20 липня 1926р. в селі Большая Халань Курської області. Спомини важкі про дитинство. Трагедія голодомору 1932-33 рр. не обійшла стороною їх сім’ю від голоду померла мама Євдокія Павлівна та старший брат Георгій. Щоб врятувати сина від голоду, батько відправляє його в інтернат.

             У  1937 році батько Павло Пилипович переїздить в м. Кривий Ріг з сім’єю. Працює на новобудові  І-ї  домни  на Криворіжсталі.

  До війни Анатолій закінчив 7 класів школи № 29 міста Кривого Рогу. Коли розпочалась війна, сім’я з міста переїхала в село Радіонівка Чкаловської сільської ради. Батько пішов пасти скот, Анатолій йому допомагав. На прикінці жовтня 1943 р. обставини склалися не на користь наших військ. Змикалося вороже кільце, спалахували бої в окремих селах. Поки в  с.Чкаловка були  ще  червоні , радянський офіцер попрохав Анатолія з товаришем Іваном Барлітом надати допомогу пораненим. Запрягли в гарбу пару коней, взяли поранених, скільки вмістилося, і відвезли в Лозуватку , де тимчасово розташувався госпіталь. Поки він довіз їх, у Чкаловку в’їхала на мотоциклах колона фашистів.  Повертатись було нікуди. З Лозуватки був признаним польовим РВК Дніпропетровської  області і призначений в 63 мотострілкову бригаду 20 дивізії. Перший бій пройшов в селі Червоний Забійник. Йшли тяжкі бої за м. Кривий Ріг, ворог не відступав. До лютого 1944 року разом з іншими бійцями утримав оборону  в районі Криворіжжя. 02.02.1944 р. був тяжко поранений в районі рудника ім. Леніна, відправлений в госпіталь Дніпропетровська, потім в Барнаул.

              Після лікування був направлений автоматником в 11 окремий Гвардійський Брандербургський ордена Кутузова важкого танкового полку І гвардійської танкової армії під командуванням генерал – полковника Катунова. З боями дійшов до самого Берліна. Великою ціною досталася фашистська столиця. У боях за місто Берлін був нагороджений медаллю «За відвагу». А в пам’яті навічно закарбувався епізод, коли після штурму Берліна в Трепов –парку був піднятий на аеростаті прапор Перемоги.

                Після закінчення війни продовжив службу в Німеччині в м. Дрезден до грудня 1946 р. Після демобілізації повернувся до батьків в село  Радіонівка. Працював в колгоспі трактористом, комбайнером . Тут зустрів своє кохання – Антоніну Іванівну, в 1950 р. одружились. Жили в мирі, та злагоді, працювали , виростили 3 доньки, дали їм освіту. Зоя і Таня – медсестри, Ніна – економіст. Пять разів їздив на цілину , допомагав жнивувати. А всього трудовий стаж 60 років 7 місяців 19 днів.  Має нагороди : ордени  Вітчизняної війни ІІ  ступеня, «Жовтневої революції» ; медалі : «За відвагу», «За взяття Берліну», «За перемогу над Німеччиною»  та трудову медаль «За доблесний труд».

             Вже спливло багато часу, нестерпна туга залишилась, коли не стало дружини Антоніни Іванівни. Зараз проживає Анатолій Павлович у сім’ї доньки Тані. Радіють його п’ять онуків та троє правнуків. Незважаючи на вік та хвороби, завжди є активістом ради ветеранів та почесним гостем в Радіонівській школі.

             Ми пишаємося Вами.