Радіонівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

   





Естафета пам'яті 2014

 

       8 березня виповнилося 70 років з дня визволення сіл Чкаловської сільської ради від німецько-фашистських загарбників.Урочистості розпочалися з мітингу в с. Радіонівка на святому місці, де поховані воїни Радянської Армії, які загинули визволяючи наше село від окупантів. Відірвавшись від буденних клопотів прийшли вклонитися усім полеглим жителі села, колектив Радіонівської ЗОШ, представники реєсторового козацтва, представники  КПУ. І лунали слова безмежної вдячності тим,  хто поліг у горнилі боїв, хто кров’ю своєю скропив землю, хто пройшовши  крізь лихо, холод і голод  вижив у смертельній війні. Від імені ТОВ «Агрофірма Родина» виступила Н.А. Кандиба привітавши подарунком єдиного ветерана села Радіонівка А.П. Лимаря.

   Тихо лягають квіти до пам’ятника загиблим. А усіх бажаючих Радіонівська ЗОШ запрошує на перегляд документального фільма «П’ятихатський синдром», в якому є кадри зі спогадами нашого земляка А. П. Лимаря та для участі в естафеті Пам’яті «Слава визволителям Криворіжжя». Літературно-лірична композиція, показана під час естафети,  була створенна сувмісними зусиллями Радіонівської  ЗОШ, Інгулецьким та Радіонівським сільськими клубами.

Велика Вітчизняна війна давно минула, але ніхто і ніколи не зможе забути те страшне горе. Для відбору дітей фашисти ставили планку на висоті 120 см. Всі діти, які змогли пройти під цією планкою  відправлялися до крематорію чи на розтріл. Знаючи про це, діти витягувалися як тільки могли, піднімали вгору голови намагаючись потрапити до групи тих, кого залишають вживих...І це тільки один епізод із тисяч злочинів фашизму. Завідуюча бібліотекою в селі Чкаловка Н. В. Журавко разом з ученицею 6 класу Кушкою Владою повідала про захисників Інгулецького плацдарму. На передодні жіночого свята не могли не згадати про жінок на війні. Адже скільки жінок, юних дівчат  виносили на своїх тендітних плечах  поранених, збивали ворожі літаки, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Про нелегке життя вдови повідала у віршованій формі жителька села Інгулець В.К. Галаган. А яке було здивування місцевих жінок коли почули від визволителів слова: «С праздником, дорогие женщины». Так і закарбувалася в пам’яті та переможна весна 8 березня 1944 року.

Естафета Пам’яті  2014 року запам’ятається душевною атмосферою в залі, веселими посмішками дітей, які  приймали участь в її проведенні. Це неперевершений майстер в розказуванні віршів Сашко Василиненко,  Павельчук Олександра, Головченко Дмитрик, Іванов Даня,  Дерновський Нікіта, Максимович Даша, Серьоженко Настя, Гайфутдінов Сашко, Григораші Владик і Валерія, Ремінська Єлизовета, Безсмольна Валентина, Григораш Інна, Козачук Вікторія, Рябова Настя, Повстянко Лілія. Хочеться подякувати за допомогу в проведенні естафети  Пам’яті голову первинної організації ветеранів Лисман З.Ф. та Чкаловського сільського голову Обійдихату А.М.

Наші села—це одна родина. Родина, яку об’єднує єдине—любов і повага до пам’яті, до минулого. Так хай же дружба і злагода, яка об’єднувала усіх присутніх під час естафети Пам’яті, об’єднує усю Україну. Слава вам ветерани!Усім бажаємо здоров’я, добра, добробуту, миру у великому домі названому Україна.

 

  

Крикун Валентина.

Педагог-організатор Радіонівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

 

 

         Пролітають роки, віддаляючи від нас той час, коли територія Чкаловської сільської ради була фронтовою зоною, кожен житель—бійцем. Але ніякі події не зможуть примусити нас забути велич подвигу, здійсненого захисниками заради життя майбутніх поколінь. Саме з цією метою напередодні визволення сіл Чкаловської сільської ради в кімнаті Бойової Слави Радіонівської ЗОШ відбулася зустріч учнів старших класів з пошуковцем, жителем села Лозуватка Сергієм Інокентійовичем Безносовим. Ми взнали,  що з 29 лютого по 9 березня 1944 року відбувся прорив фашистської оборони на річці Інгулець, названний Інгулецьким плацдармом. Село Радіонівку ворог перетворив на опорний пункт. До 6 разів воно переходило з рук в руки. У визволенні території Чкаловської сільради брало участь 11 дивізій. Також ми взнали про призначення музейних експонатів,  які служили в роки війни Радянським солдатам. Також за допомогою Сергія Інокентійовича вперше побачили нагороджувальні листи гвардії капітана Гончарука Івана Тимофійовича, командира міноментої роти 47 Гвардійського Полку 15 Гвардійської Стрілкової Харківської Дивізії. За прояв героїзму в тому числі і за розширення плацдарма на правому березі річки Інгулець, за знищення 6 танків,трьох станкових, двох ручних кулеметів,  до сто солдатів і офіцерів німецької армії і за інші подвиги  під річкою Дністр, за мужність і відвагу Іван Тимофійович удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нажаль посмертно, бо  20.04.44 прийняв смерть герой в районі села Варниця, Тираспольского району.

Скільки синів полягло визволяючи наш рідний Криворізький край від ненависного фашизму! У нашій кімнаті Бойової Слави  є альбоми фотокарток, документів, листів бійців, які визволяли чи загинули за звільнення сіл: Чкаловка, Радіонівка, Інгулець, Лозуватка, Мар’янівка. Їх можна лічити сотнями. Я ж хочу розповісти про героя Радянського Союза  Іллю Гнатовича Уха. В дитинстві він любив будувати каруселі та гойдалки, захоплювався фотографуванням, грав на гітарі та балалайці. Два роки завідував сільським клубом села Чоботариха в Іркутскій області. В лютому 1942 року його призвали в армію. Після закінчення сержантської школи  воював на Сталінградському, Степовому та Третьому Українському фронтах у складі 276 полку. Згодом приймає керування  мінометним взводом. За сталінградську битву, за курську дугу, за бої під Бєлгородом , форсування Дніпра отримав  орден «Червоної зірки».

22 лютого  1942 року  вийшов указ щодо присвоєння Іллі Гнатовичу Ухо Звання Героя Радянського Союзу. Нажаль отримати нагороду герою так і не вдалося. На Інгулецькому плацдармі противник вкопав в землю свої «Тигри». Один знищили артилеристи, а другий не давав спокою. Ілля Гнатович вирішив  його знищити. Прихопивши  з собою в’язку з 4 протитанкових гранат кинувся вперед і метнув гранати під гусениці. Пролунав вибух. Бійці кинулися в атаку. Але серед них вже не було Іллі Ухо, мужнього і відважного командира мінометного взводу. Він поліг на криворізькій землі, увійшовши в безсмертя. А було йому , як ви думаєте скільки років? –двадцять один,  а Героя Радянського Союзу йому таки присвоїли…посмертно.

 

 

Бесчастна Юлія.

Учениця 9-го класу             Радіонівської ЗОШ.


1
2